Бытие

Несподіваний початок «Євромайдану» призвів до такого ж несподіваного його фіналу. Серед експертів вже відкрито обговорюється програш «Євромайдану» через непорозуміння, які постійно вникають між керівниками опозиційних партій. Через відсутність чіткого плану в їх співпраці та конкретної мети «Майдану».
Тепер «Євромайдан» тримається на представниках декількох західних областей, що складають весь електорат партії «Свобода». Партії, яка фактично узурпувала «Майдан», перетворивши його на майданчик для збільшення кількості прихильників лідера українських неофашистів. Цю ситуацію добре усвідомлюють Віталій Кличко з Арсенієм Яценюком. Причому, останній перебуває у більш плачевному становищі, адже словесна приставка «№2» тепер не просто матеріалізувалась, а стала для нього таким собі «злим роком».
Після обшуку офісу «Батьківщини» все більше прихильників (читай спонсорів) втрачають довіру до її керівництва. Адже лідери народних мас, які не захистили навіть свій власний офіс, навряд чи можуть комусь гарантувати безпеку чи просто захист.
На Турівській, 13 подейкують (і вже доволі голосно), що Яценюк розпочав активний пошук альтернативних «шляхів відходу», щоб хоча б залишити «добру міну при поганій грі». При чому, основним напрямком «самозбереження» Яценюк нібито бачить у початку співпраці з владою. Можливо навіть у складі нового Уряду. Наприклад як Марчук часів «канівської четвірки». Головна проблема - як вийти сухим з води, щоб не викрити своєї зрадницької натури… Але у Марчука вистачило харизми і його дотепер сприймають в суспільстві як «важковаговика» серед українських політичних діячів. А от Арсенію Петровичу буде вкрай складно обґрунтувати свої «шарахання». Не ті часи, не той інформаційний простір і, що найголовніше, не та людина…

Вкотре Євромайдан показав своє справжнє, далеко не європейське обличчя. На цей раз кияни стали свідками побиття жінок перед КМДА «проєвропейськими свободівцями», сповненими «аристократичністю духу і думки». Після сьогоднішніх подій під будівлею КМДА можна констатувати тільки одне: у що не одягай свиню і бидло, вона все одно залишиться свинею і бидлом. Саме проти бидлячого перебування у центрі столиці натовпу євромайданівців, здичавілих від власного смороду і випитих декалітрів спиртного, спробували виступити мешканці Києві на чолі із громадською діячкою Вікторією Шиловою.
У понеділок, напередодні другого Святвечора, ініціативна група жителів столиці пришли під КМДА з вимогами прибрати у «євромадаунів» огидні барикади та відкрити доступ до головної вулиці країни усім громадянам. Елементарне прагнення спокою і чистоти рідного міста обернулось трагедією.

Підійшовши до барикад з метою висловлення своїх вимог та не намагаючись проникнути за сумнозвісний «периметр Євромайдану», кияни відчули на собі справжню агресію озвірілих «свободівців» на чолі із Русланом Андрійком.

Гестапівці із «Свободи» на чолі із комендантом КМДА паном Андрійком завзято показували незахищеним жінкам і літнім людям, хто в КМДА хазяїн, аж до втрати свідомості окремих з них. Як наслідок, після жорстокого побиття 42 особи, у тому числі й літні люди, звернулись за допомогою до столичних медичних закладів із травмами різного ступеня важкості.

Висновок доволі сумний: звір, що віддає наказ бити жінок і літніх людей, насправді не має нічого святого за своєю душею. Своє тваринне, нелюдське походження «свободівці» сьогодні вкотре продемонстрували на весь світ. Скільки ж ще такого скотського відношення до людей ми ще побачимо, нікому не відомо. Зрозуміло одне, еволюцію фашизму на українській землі треба зупиняти. При чому, - негайно!

Какое максимальное количество людей способен вместить майдан Незалежности.

Надоели все эти мантры о фантастической вместительной возможности Киевских улиц и площадей, потому воспользуемся формулой из школьного курса математики за 3 класс:
Площадь прямоугольника равна длине умноженной на ширину. Итак, смотрим длину Майдана Незалежности. Воспользуемся встроенным инструментом измерения расстояний программы GoogleEarth
Получаем: а = 0.33 км = 330 м

Измеряем ширину: Ширина b = 0.11 км = 110 м

Подставляем измеренные ширину и длину в формулу:

S = 330 х 110 = 36300 кв. м.

Прописью для особо одаренных тридцать шесть тысяч триста квадратных метров.
На одном квадратном метре размещается максимум 2 (два) человека. Скептики могут очертить дома квадратный метр и попробовать на личном опыте.
Теперь считаем максимальное количество людей, которое способен вместить Майдан Незалежности:

36 300 кв. м х 2чел = 72 600 человек.

72 600 человек, если они займут в том числе клумбы, дороги, крыши зданий, построек и деревья.

***
Почитав каменты, вижу, что нет сомнений в вычислении площади Майдана Незалежности , а вот количество людей, которое может разместиться на один квадратный метр, вызывает горячие споры. Ну что ж, как говориться, все уже проэкспериментированно до нас:

Небольшая площадка выложена плиткой 70×70 см, то есть, каждая плитка — это практически 0.5 квадратного метра, 2 плитки — один квадратный метр…
Эксперимент начинается!

Всего мы провели два независимых эксперимента с разной «выборкой» людей. Спасибо им за помощь и терпение.

Экспериметр №1

7 чел. / 9 кв.м. = 0.8 чел/кв.м.

12 чел. / 9 кв.м. = 1.3 чел/кв.м.

7 чел. / 3 кв.м. = 2.3 чел/кв.м.

11 чел. / 4.5 кв.м. = 2.4 чел/кв.м.

12 чел. / 4 кв.м. = 3.0 чел/кв.м.

11 чел. / 3 кв.м. = 3.7 чел/кв.м.

12 чел. / 3 кв.м. = 4.0 чел/кв.м.

14 чел. / 3 кв.м. = 4.7 чел/кв.м.

11 чел. / 2 кв.м. = 5.5 чел/кв.м.

Вывод (итог, резюме или др.)

Максимальная зафиксированная плотность составила 5.5 человека и соответственно 4.7 человек на 1 квадратный метр. Из двух примеров возьмём среднее. Как дипломированный инженер-геодезист подтверждаю:

На массовых мероприятиях (митингах или концертах и других массовых мероприятиях) максимальная плотность людей в толпе может достигать 5 человек на 1 квадратный метр.

Итого: 36 300 х 5 = 181 500 человек - максимально возможное количество людей, которых ВОЗМОЖНО разместить на Майдане Незалежности.

Как вы понимаете, такое плотное размещение возможно, только если трамбовать площадь рационально с помощью диспетчера размещения, заводя на площадь партиями.
Больше - только взяв людей на руки и на плечи.

Реальная плотность на один метр, которая была достигнута в известные события на Майдане Незалежности, на мой взгляд, больше подходит к картинке:

"7 человек на 3 квадратных метра = 2,3 человека"

* * *

По многочисленным просьбам делаем расчет вместимости ул. Крещатик с максимально возможной плотностью размещения людей на метр 5 (пять) человек

Фото 1 декабря 2013 года:

Измеряем длину занятой части Крещатика:

Измеряем ширину:

Подставляем результаты в формулу площади:

S = (590 м <вся длина Крещатика> - 110 м <ширина площади Независимости>) х 72 м <ширина> = 34 560 кв.м

Людей на Крещатике: 34 560 х 5 = 172 800 человек.

Считаем общее количество людей на Майдане и Крещатике :

181 500 Майдан + 172 800 Крещатик = 354 300 человек.

* * *
Все, заканчиваем балаган с миллионной численностью правоверных мойданщеГов. Переносите столицу в Харьков - там, может быть, миллион влезет. Только вот кто его туда пустит?

* * *
Бонус.
О математике, геометрии и величии духа.

В комментариях прозвучала мысль, мол недостатки математики компенсирует величие украинского духа.
Величие духа порождает оптические иллюзии.

Привожу пример картинки, где число людей в кадре выглядит явно больше заявленной официальной статистикой:

Марш немецких пленных по Москве — проход по Садовому кольцу


Марш немецких пленных состоялся 17 июля 1944 года, демонстрируя советским людям, а также союзникам, не верившим в успехи Красной Армии, результаты разгрома немецких войск в Белоруссии. По Садовому кольцу и другим улицам Москвы прошли около 57 000 немецких солдат и офицеров (включая 19 генералов), в основном захваченных в плен в Белоруссии войсками 1-го, 2-го и 3-го Белорусского фронтов. За колоннами следовали поливальные машины, символически смывая грязь с асфальта.

https://www.facebook.com/groups/fondkrm/permalink/657777027607915/?stream_ref=2

Вчера в Донецке возле памятника Тарасу Шевченко прошел митинг против фашизма. Несмотря на заявления некоторых одиозно настроенных личностей, на мероприятие люди собрались по своей воле, анепоуказанию «сверху».

Заметим, что никакой партийной символики на митинге не было.

«Мы пришли сюда, потому что обеспокоены ростом активности в Украине некоторых политических организаций, которые жонглируют без пяти минут нацистскими и фашистскими лозунгами,— говорит дончанин Петр Александрович. —Я нехочу сказать, что особо интересуюсь политикой, однакоже в сюжетах ТВ из Верховной Рады, и не только из нее, часто мелькают политики, то призывающие любыми путями менять нынешнюю власть, то слишком усердно рассуждающие о привилегиях титульной нации. Украина— многонациональное государство, и нам не нужно фашизации общества, которая может привести к самым плачевным последствиям».

«Наше государство стремится к европейским ценностям, стремится вступить в европейскую семью. Это процесс сложный, но дело не в этом,— рассуждает дончанка, учитель истории Вера Владимировна. —В Европе хорошо помнят то, к чему привела политика Гитлера, чем закончился путь Муссолини. За фашистские лозунги в ЕС можно реальный срок получить. Так какже Украина собирается приобщаться к евростандартам, когда, простите, среди депутатов Рады, по моему личному мнению, есть самые настоящие неонацисты?».

Кроме транспарантов с надписью «Против фашизма» были и такие, накоторых было написано «Против гомосексуализма». Причиной послужило не так давно промелькнувшее в интернете видео весьма «пикантного» содержания, накотором, как писали некоторые СМИ, фигурирует человек похожий на одного небезызвестного эксперта, посовместительству активиста киевского евромайдана.

«Я считаю, что никто не вправе вторгаться в личную жизнь человека,— говорит дончанин Сергей. — Каждый, как говорится, спит с кем хочет. Это личное дело каждого. Но, простите, такое не очень допустимо, когда некоторые личности начинают учить общество типа истинным моральным ценностям».
Добавим, что параллельно с митингом против фашизма там же, возле библиотеки им. Крупской, прошла и очереденая акция донецкого евромайдана. Никаких потасовок не состоялось, даже несмотря на то, что милиции было не очень много. Хотелось бы верить - это говорит о следующем: дончане, несмотря на разные политические взгляды и симпатии, в целом, настроены против политического экстремизма и решать любые вопросы хотят только мирным путем.

первоисточник

Відчайдушні зусилля центральних опозиційних гравців підтримання ілюзії життєздатності проекту «Майдан» потерпіли фіаско. Рокіровка євросподівань певної частини українського електорату на боротьбу за владні преференції позбавило тривале стояння ідеологічної складової. Не витримала випробування майданом і опозиційна «єдність», означивши нову тенденцію – опозиції в опозиції. Спочатку від особистої боротьби лідерів опозиції відмежувались керівники та впливові функціонери обласних опозиційних осередків. Останні тижні минулого року рясніють прикладами.
Саботаж розпорядження центрального майданного керівництва про «підтримання майдану рахунком активістів зі всіх регіонів України» торкнувся всіх районних представництв «Батьківщини», «Удару» та «Свободи». Категорично відмовились щоденно «відряджати» до Києва активістів лідери Запорізького обласного осередку «Удару». Про недоцільність блокування роботи органів виконавчої влади та недопущення радикалізації дій активістів заявляв керівник Тернопільського обласного осередку «Свободи» та лідер Миколаївського обласного осередку партії «УДАР»: «Районні осередки не мають достатньої кількості ідейних членів для участі у майданному протистоянні». Аналогічні заяви лунали від лідерів опозиційних сил Одещини, Вінниччини, Кіровоградщини, Івано-Франківщини …
Відчайдушні зусилля опозиційних керманичів створити ілюзію «політичної» активності народного гуляння центральної площі країни, наштовхнулися на несподіваний «сюрприз» одного з «командних» гравців. Залишивши Яценюка з Тягнибоком чергувати на передноворічному майдані, Кличко розпочав власну президентську кампанію. Слідом за ним регіональні резерви «відтягнув» Яценюк: районні осередки «Батьківщини» отримали вказівку завершити місцеві мітинги.
Черезмірна жадібність до власних іміджевих дивідендів лідера «Свободи» і з ним зіграла злого жарту. Навряд смолоскипна хода на честь річниці Бандери відповідала електоральним очікуванням більшості українського суспільства. Щоправда, двоє опозиційних побратимів у той же день поспішили відхреститись від такої демонстрації національної свідомості. Що зайвий раз продемонструвало «щільність лав та ідейну послідовність».
Навряд сьогоденний сурогат – «Народне об’єднання «Майдан» – виглядає чимось більшим за чергову невдалу спробу компенсувати майданне банкрутство. Це – для українських «співчуваючих» та світових «спостерігачів». Для безпосередніх учасників «концесії» «об’єднання» скоріше, чергова площадка для реалізації власних амбіцій, але вже у новому форматі.
Останнім часом жоден з шукачів своєї частки владного ресурсу не обтяжується навіть створенням ілюзії командної гри. Звісно, до кулачних боїв поки не дійшло, принаймні – прилюдно. Проте, передбачити тенденцію не важко. Виштовхування з політичного простору – майданного та інформаційного – Луценка виглядає не інакше, як спроба Яценюка позбавитись потенційного «набувача владної частки». Щоправда, навряд можна очікувати від Луценка християнського сміріння. Тим більш, коли у потилицю дихають конкуренти-концесіонери. Отже, готуємось спостерігати за черговою «політичною» штовханиною опозиційного братства!

Найближчими вихідними, а точніше 11 і 12 січня у Харкові поблизу лікарні, де перебуває ув’язнена Тимошенко, відбудеться важлива, з точки зору подальшої стратегії, рада «Євромайдану». Переоцінити вказане дійство насправді важко через те, що головним питанням, яке планується затвердити, стане висунення єдиного кандидата в президенти від опозиції на вибори 2015 року.
Певною сенсацією має стати той факт, що лідер «Батьківщини» Арсеній Яценюк, якому Юлія Володимирівна особисто віддала «ключі» від партії, не стане цим єдиним. Станом на сьогоднішній день майже на 90 відсотків вже узгоджена кандидатура Віталія Кличка. Залишаються лише деталі, але доволі важливі – з якими саме повноваженнями Віталій Кличко, у випадку перемоги, стане президентом. Відомо, що Тимошенко до останнього моменту вагається «благословити» чемпіона. Адже висуванець «групи Фірташа», з яким Юлія Володимирівна нещадно боролась за часів прем’єрства, і який, по суті, став головним ініціатором її ув’язнення, зрозуміло, що не може мати необхідної довіри у в’язня №1.
Іншу сенсаційність вказаної ради створює той факт, що Арсеній Петрович має всі шанси також «пролетіти» і мимо «прем’єрського» крісла. Тому, що на вказану посаду претендує інший «любий друг» Юлії Володимирівни – Петро Порошенко. Останній разом із «сірим кардиналом» «УДАРу» Віталієм Ковальчуком активно обробляють всіх учасників ради «Євромайдану» на висунення «єдиного Кличка». Близькі до учасників переговорного процесу джерела також відзначають небачену досі активність «ющенківських вигнанців» екс-міністра МЗС Володимира Огризка і «збройного барона» Сергія Бондарчука, яких спонукав до активний дій той самий Порошенко.
Що ж, здається, що влада на наступні п’ять років вже розподілена. І фактор «євромайдану» вже ні на що не впливає – такі собі «народні гуляння» за доволі невеликий кошт. Слово лише за Юлією Володимирівною. Хоча, здається, що її рішення, незважаючи на те, повірить вона Кличку, чи ні, також ні на що не вплине. І на даний час доволі чітко проявилась ще одна причина її тюремного строку з подачі «групи Фірташа». І причина ця, можливо буде озвучена у вигляді резолюції про єдиного кандидата від опозиції найближчими вихідними…

Часи великих змін часто стають сприятливими для спритних ділків, котрі завжди знаходять можливість збагатитися. Економічна криза – більшість людей бідніє, зате окремі знаходять можливість поповнити статки. Інфляція, дефляція – в країні проблема, терпить народ, зате й тут підприємливі особи наживають статки. Такі особи вміють «нагріти руки» на війні, неабияким джерелом збагачення для них є і революція.
Український Майдан, коли більшість людей забувають про особисті проблеми та меркантильні інтереси і стають на захист загальної справи, також прекрасне джерело наживи для не обтяжених сумлінням типів. Так було в 2004 році, так є, на жаль, і зараз.
Молоді й здорові люди, які прагнуть змін, лишають сім’ї, їдуть в Київ. А хто не може їхати, але також прагне змін – допомагає матеріально, так сказати, фінансує революцію. І є посередницька структура – штаб національного опору – котра збирає гроші, за які організовує поїздки протестуючих в Київ. Ніби все функціонує нормально, але все одно є простір розгулятися нечистим на руку діячам. На Євромайдан здають гроші багаті підприємці, які хочуть працювати за європейськими правилами, але здають і бідні, які вже не можуть далі так жити і надіються на зміни. Пенсіонери віддають залишки мізерної але чесно заробленої пенсії і не задумуються, як потім заплатять за квартиру і за що куплять продукти та ліки. Але чи чесно і раціонально використовуються ці кошти?
Як розповідають люди, які приїхали відпочивати в санаторії Трускавця, але не хочуть відставати від життя і тому є учасниками різних мітингів та віче, почули звіт штабу національного опору в Трускавці. За місяць існування Євромайдану зібрано близько 170 тисяч гривень і відправлено понад 20 великих (50 місць) і малих (20 місць) автобусів в Київ. Повідомлено також, що вартість поїздки великого автобуса – десять тисяч гривень, а малого – п’ять тисяч. Гості Трускавця зраділи за таку чітку діяльність штабу, але ввечері замислились. Вони самі їхали автотранспортом в Трускавець через Київ, тож порахували кілометраж в одну і другу сторону, витрати пального на великий і на малий автобуси, врахували також невеликий прибуток перевізника чи амортизацію (хоча перевізники ніби також іноді виступають в ролі спонсорів, надаючи автобуси з відшкодуванням лише вартості пального) і виявили, що поїздка великого автобуса обходиться в п’ять тисяч гривень, а малого – в дві тисячі. Вони справедливо запитують, куди поділася різниця в коштах? Чи перевізники вирішили поспекулювати на темі Євромайдану і отримати суперприбутки, а чи залишкові кошти осіли в кишенях посередників? І чому відмовляються посилати в Київ бажаючих поїздом? Чи не тому, що тоді буде чітко видно використання коштів?

Київський Майдан… Добрати точне дієслово, що мало б визначити події на сьогоднішньому Майдані, вкрай важко. Доречно сказати «існує», або просто «є». Такі скудні ознаки дії найбільш точно відображують майданне сьогодення. Він просто є. Географічно – на карті столиці, і практично – присутністю різноманітного люду. Щоправда, партійні намети та купи сміття витіснили з головної площі країни традиційні святкові народні гуляння. Про «Євродух» Майдану не йдеться взагалі. Ще наприкінці листопада минулого року його придушили опозиційні керманичі, технічно підмінивши згаслий народний порив власними клонами політичних амбіцій. Отже, сьогодні доцільніше казати про бродіння київським майданом партійних зомбі, що все тими ж опозиційними керманичами видається за «споконвічне прагнення українського народу».
Підтримувати ілюзію «існування» із кожним днем становиться складніше. Живильні ресурси обласних партійних «активістів» вичерпано іще напередодні новорічних свят. Власне, як і джерела фінансування «свята української демократії». А яке ж свято із порожнею кишенею та на голодний шлунок? Єдності до лав опозиції така сумна атмосфера ідейного банкрутства явно не додає. Проте, без щоденних вистав майдан не просто згасне – під уламками неминуче опиняться політичні амбіції «демократів»-опозиціонерів. Забезпечити ілюзію «стійкого» українського майдану треба будь-якою ціною! Саме так виглядає найближча майданна стратегія опозиційних керманичів.
Кожен з них підкидає до тліючого вогника свої дрова. Хтось кружляє київськими вулицями зі смолоскипами, хтось – красується на помостах поряд із закордонними кінодівами та іноземними демократами, хтось – вигукує «ідейні стимули» майданного бродіння. На премію з «креативності та красномовності» із впевненістю може претендувати Арсен Яценюк. Наприклад, саме йому належить «ініціатива» з покарання спецпризначенців «Беркуту» та членів їх родин. У буквальному сенсі – із встановленням адрес та моральним та фізичним тиском. Чим не привід для «ідейного» гуртування нудьгуючих «протестувальників»: кожна «свідома» людина має камінцем виказати свою громадянську позицію! Дивна «демократія», чи не так? Проте, про наслідки такого вільного трактування «народного» волевиявлення пан Яценюк турбуватись не звик – у решті-решт, в нього є депутатська недоторканість. А відповідальність мають нести «винні». З числа народу. Можливо, й під сценарієм побиття журналістки Чоровол теж підпис самого «креативного» українського «політика»?

Чи не здається поважному панству що все те що відбувається сьогодні в українському «політичному просторі» нагадує одеський Привоз? На першій погляд – дивне порівняння, далеке від благородних категорій на кшталт «демократична розбудова» або «політичний плюралізм». Проте, придивившись уважніше, прискіпливий спостерігач побачить і довгі ряди партійних прилавків із купами ідеологічного мотлоху, і доморощених «демократів-підприємців» за ними, і людську юрбу, що хаотично мечеться від однієї вітрини до іншої. Прислухавшись, почуємо і гомін партійних зазивал, які на різні голоси «впарюють» потенційному покупцеві свій лежалий товар, намагаючись заробити власну іміджеву копійчину в «базарний день»… Словом, звичайні торги вітчизняного «демократичного Привозу».
До колориту українського демократичного ринку не аби яку цікавість виказують іноземні купці. Останнім часом їх сильно побільшало між торгівельних рядів. Побачити співвітчизника – більша дивина, ніж почути гомін польської або американської мови. Проте, це взагалі не засмучує місцевих політичних підприємців. Скоріш навпаки – в євродоларах українська демократія значно рентабельніша, ніж в українській валюті! То навіщо ж тоді розпилюватись на примхливий вітчизняний електорат?
Підходимо до прилавку, де зазвичай торгує «Батьківська» діаспора. Щоправда, а ні звичних білих «серветочок» із червоним серденьком, а ні намету за торгівельним місцем вже не побачимо. Застаємо лише декількох партійців, що нашвидкуруч кидають до партійних баулів нереалізований товар. Командує «згортанням» роздратований депутат Немиря. Мов, якісь-то млявий місцевий демократичний ринок – не ведеться український електорат на «Батьківський» товар. Треба їхати до польських промоутерів! Торопить Немиря своє «земляцтво»: 9 січня у Варшаві планується проведення міжнародної конференції де підбиватимуться «Підсумки розбудови демократичних принципів у пострадянських країнах – 2013». Немиря вже і промову підготував: гнівну, критичну. Мовляв, погано в Україні з демократією, занизькій рівень дотримання прав та свобод людини! Дуже розпалився депутат – не відразу до аргументів товаришів дослухався. Колеги-делегати народного обранця – директор Інституту Євроатлантичного співробітництва О.Сушко, виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» Є. Бистрицький та директор Європейської програми МФВ Д.Шульга – виявились біль розсудливими та по-українськи кмітливими. Доки тривали збори, делегати відчайдушно намагались призвати Немирю до стриманості: мов, у яке незручне становище ми з Вами потрапимо перед європейськими колегами? Уся ці Ваша жорстка критика свідчитиме лише про нашу неефективну роботу! Керманичі Інституту відкритого суспільства і образитись можуть! Де ж ми тоді візьмемо гроші на «розвиток демократичного бізнесу», га?
Проте, переконливими виявились не красномовні промови «колег-демократів»: достойну компенсацію за попрання власного «незламного демократичного духу» Немиря побачив … у скромній винагороді у 50 тисяч американських срібняків. Що ж, бізнес є бізнес!

З початку акцій громадської непокори у столиці на Майдані Незалежності опікою над учасниками зібрань почали займатись національно-свідомі українські церкви. Взагалі то їх роль у недопущенні радикалізації дій євромайданівців досить велика, але чому окремі представники духовенства так яро беруть участь у протестних заходах, очолюють маніфестації і факельну ходу, їдуть до Межигір’я і виступають майже на броньовиках?
А відповідь лежить на поверхні. У теленовинах та на багатьох фотографіях з протестних акцій можна побачити людей у рясах, які з хрестом у руках духовно надихають на протистояння, і ніхто не задається питанням, а чи можуть вони взагалі одягати релігійне вбрання.
Виходить то, що не всі духовники євромайдану законослухняні священики, а є й вигнанці, які намагаються таким протестним чином легалізувати собі підтримку народу.
На ілюстрації зліва – священики Української греко-католицької церкви зліва направо Петро Зеленюх і Теодозій Івашків, яким церквою винесено заборону служіння за постійний непослух і невизнання церковної влади, з перших днів євромайдану живуть з його учасниками і «духовно очолюють» протестні маніфестації. Їх також можна було побачити і у Межигір’ї на чолі автопробігу до резиденції Президента.
Крім того, в середині світлини – інший священик, який 1 січня очолив факельну ходу представників ВО «Свобода» і представився владикою Стефаном з Української греко-католицької церкви. Але чомусь у самій церкві такий владика не відомий. То хто ж Ви, пане Стефане?
І в Київському патріархаті є такі ж лжесвященики, що шукають правди на євромайдані – наприклад, заборонений у служінні за церковні провини Павло Добрянський, який на ілюстрації – крайній праворуч.
Ось воно, справжнє обличчя капеланів євромайдану – це обман і порох в очі…